Екскурсія по древній столиці Київської Русі
1) Володимирська гірка
2) Михайлівський монастир
3) Старокиївська гірка
4) Золоті ворота
Володимирська гірка
Історія Володимирської гірки
Стародавня назва цієї гори — Михайлівська, походить від назви Михайлівського Золотоверхого монастиря заснованого тут ще у 1108 році. Довгий час гора була практично лисою, дерева тут не росли. Тільки в 1940 на замовлення мерії міста на горі почалося створення парку — військовий інженер Лешевський розробив проект благоустрою крутих схилів, спланував верхню й нижню тераси. Верхня розташована на рівні Михайлівського монастиря, середня призначалася для монумента князю Володимиру, а нижня являла собою, дорогу, що огинає підніжжя гори від Хрещатика до Подолу. У 1853 відбулося урочисте відкриття величного пам'ятника святому Володимиру, що хрестив Русь. З тих пір гірка стала називатися Володимирською. В 1890х роках на хресті пам'ятника святому Володимиру укріпили серію ламп і щоночі величезний хрест яскраво сяяв у темнім небі.
Парк у Києві, закладений у середині ХІХ століття, розміщений на верхній та середній терасах Михайлівської гори.
Верхня частина цієї гори була зайнята спорудами міста Ізяслава та Михайлівського Золотоверхого монастиря. Впорядкування, планування схилів розпочалося у 1830-х роках. 1853 року на західному відрозі гори було споруджено пам`ятник князю Володимиру і відтоді східну частину Михайлівської гори почали називати Володимирською гіркою, таку ж назву отримав і розбитий тут парк.

Близько 1900 на гірці було споруджено панораму «Голгофа» (не зберіглася, зруйнована у 1920-ті роки). Композиційний центр парку — пам'ятник князю Володимиру, до нього прямують алеї середньої тераси, східці з верхньої тераси, східці з Володимирського узвозу. Крім пам`ятника, в парку дві альтанки, дрібна паркова скульптура (твори київських майстрів, встановлені тут у 1980—1990-х роках).
-uk.wikipedia.org
-www.mykiev.info
Не зберіглася тільки панорама »Голгофа»,зруйнована у 1920-ті роки

Михайлівський монастир
Історія Михайлівського монастиря
Згідно з думкою деяких істориків, київський князь Ізяслав Ярославич, чиє християнське ім'я було Димітрій, збудував монастир св. Димітрія та церкву у верхьному Києві поблизу Собору святої Софії в другій половині 1050-х років. Через півсторіччя його син Святополк II Ізяславич збудував в 1108—1113 роках монастирську церкву, присвятивши її своєму патронові архангелу Михаїлу. Можливо, що однією з причин, що спонукала князя збудувати церкву була недавня перемога Святополка над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів.

Під час монгольськоії навали в 1240-х роках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. В 1496 році монастир було відроджено і перейменовано з монастиря св. Димітрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудуваної Святополком. Після числених відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України. В 1620 році Іов Борецький зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії.
Знаходиться монастир на Софіївській площі в Києві.
Михайлівський Золотоверхий монастир — споруджений у 1108—1113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору. Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку 20 століття храм — 7-купольний (верхня фотографія). Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва. 1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано. У 1934—1936 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвінниця та частина інших споруд монастиря були знесені у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. В роки Другої світової війни деякі фрески були вивезені до Німеччини, звідки вони потрапили до Ермітажу у Ленінграді. На початку 1990-х років Українська Православна Церква Київського Патріархату збирає кошти для відтворення собору. В ньому проходить служба Української православної церкви, а поруч, як у давні часи, діє монастир. Грошей вистачило лише на початкові дослідження, було зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам'ятку українського бароко не буде відбудовано. Українська спільнота надсилала численні звернення до голови держави виділити фінансування на реставрацію.
- uk.wikipedia.org

Старокиївська гірка
Історія Страрокиївської гори
Місцем поклонінь і жертвоприношень богам було язичницьке капище, фундамент якого також відтворено на Старокиївській горі. Ймовірно, це був храм Перуна - культовий центр полянського князівства, а згодом і Київської Русі. Першим дослідником капища був відомий археолог В.Хвойка, який розкопав його 1908 р. на глибині 2,9-3,2 м від сучасної поверхні. Він вважав, що залишки ці належать слов'янському капищу, а стовп є жертовником, на якому тривалий час відбувалися жертвоприношення. Час спорудження капища вчені датують VI-VII ст.
Знаходиться на пагорбі Києва в Шевченківському районі.
Старокиївська гора, або Верхнє місто - історичний центр Києва, який вважається місцем правління київських князів, починаючи від легендарних Києвичів і до останніх правителів домонгольського періоду. Історики та археологи відокремлюють декілька етапів розвитку прадавнього міста на Старокиївській горі, давши їм умовні назви «Град Кия», «Град Володимира» та «Град Ярослава».
«Град Кия» - найдавніше укріплене городище. В історичній літературі, присвяченій Києву, зазначається, що спорудження городища було наслідком становлення Києва як першого політичного центру полянського князівства (5-9 століття). Про утворення праукраїнського державного об’єднання нагадує символічний камінь з написом: “Откуда єсть пошла Руська земля”.
“Град Кия” займав площу близько 2 га і розміщувався на північно-східному виступі Старокиївської гори. Він був добре укріпленим. З трьох боків гора має неприступні схили, а з південного боку місто було обнесене валом з ровом. Такі укріплення робили місто майже неприступним для ворога. Своєрідну стилізацію валу та рову часів “Града Кия” відтворено на Старокиївській горі.
Масова забудова часів «Града Кия» переважно була дерев'яною. Саме дерево йшло на спорудження та ремонт київської фортеці, будівництво княжих і боярських теремів на горі.
Особливість періоду «Града Володимира» (10 століття) – поява кам'яних будівель. Свідченням цього є старовинні фундаменти споруд з каменю часів князя Володимира - фундамент старовинного кам’яного князівського палацу, який, ймовірно, був триповерховим та багато оздобленим; кам'яна кладка так званого Західного палацу; залишки Південного палацу, або Гридниці – місця великих зібрань, бенкетів князя та його наближених.
- toursdekiev.com.ua

Золоті ворота
Історія Золотих воріт
Про будівництво їх, водночас із Софійським собором, згадується в літописі під 1037 роком. Але із записів мандрівників 16 – 17 століть та малюнків А. ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими. Золоті ворота були свідками важливих подій Визвольної війни XVII ст. У 1648 р. кияни урочисто зустрічали тут селянсько-козацьке військо на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким після перемоги над польською шляхтою. У січні 1654 після укладення Переяславсько-Московської угоди біля воріт відбулася багатолюдна зустріч населення міста з російським посольством на чолі з В. Бутурліним.
Знаходиться у Золотоворітському сквері, на розі вулиць Володимирської та Ярославового Валу.
Золоті ворота – одна з трьох брам у потужному земляному валу, що оточував “місто Ярослава”. Поєднували функції головного парадного в’їзду до Києва і оборонної споруди. Назву отримали за аналогією з константинопольськими Золотими воротами. Золоті ворота мали вигляд двох паралельних стін завдовжки 25 і 13 метрів та заввишки близько 8 метрів. Золоті ворота в Києві, що є унікальною пам’яткою давньоруського оборонного зодчества ХІ ст. Свідчать про високу культуру архітектурної майстерності наших предків, про їхню обізнаність з передовими технологіями фортифікаційного будівництва середньовіччя. Парадна брама Верхнього міста відома не лише як першокласна військова споруда, але й тому, що була тісно пов’язані з подіями, які відбувались в Києві протягом віків. Як головні ворота вони були символом політичної незалежності Києва, а тому виявились одним із об'єктів, яким перш за все намагалися заволодіти його вороги — іноземні загарбники та удільні князі, які боролися за київський великокнязівський престол. Але, як свідчать літописи, захопити Київ з боку Золотих воріт не вдавалося нікому, навіть монголо-татарам, які 1240 р. вдерлися до міста через Лядську браму, а потім частково зруйнували Золоті ворота. Це, очевидно, не завадило їм до серед. XVIII ст. залишатися головною проїзною брамою.
- wek.kiev.ua