Бі́ла Це́рква — місто в Київській області України, адміністративний центр однойменного району. Розташоване за 80 км на південь від Києва на річці Рось. Населення міста становить 215 тис. мешканців.
XI—XVI століття
Місто засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим. На час заснування називалося Юр'їв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого — Юрій (Георгій).Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. В результаті кордони Русі були відсунуті на північ — до берегів Стугни. В 1017 році київський князь Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії — системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами.Саме у 1032 році з'явились Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме у той рік на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого — Юрій). Замок згодом «обріс» містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії.Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор — обов'язковий атрибут єпархіального центру.Юр'їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом — монголо-татар. Місто було кочівникам «як кістка у горлі», постійно заважаючи їх походам на північ. Не раз його руйнували вщент. В останнє Юр'їв пав у руїнах в ХІІІ столітті. Пав для того, щоб відродитись з новою назвою — Біла Церква.Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'їва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква. Собор, якому місто завдячує своєю назвою зник в урагані історичних подій, зараз ніхто, здається, не скаже, ким і коли його було зруйновано. Під час археологічних розкопок, проведених вже у ХХ столітті, на Замковій горі було знайдено залишки цієї споруди.У 1362 році Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. У 1589 польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі у Варшаві, надавши Білій Церкві та його жителям Магдебурзьке право.

XVII—XVIII століття
В часи Визвольної війни 1648-57 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом — центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував в Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яка отримала назву — Білоцерківський договір.В 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки — він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка в 1667, 69 та 72 роках. З 1660 року Біла Церква поперемінно належала то Росії, то Польщі, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією.Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів — взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх-усюд. Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. В 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру (далеко не останню роль відіграв у цьому гетьман Мазепа).Іван Мазепа народився поряд з Білою Церквою в родовому помісті — селі Мазепинці — і вважав цей край своєю батьківщиною. В 1703 році він оселився у білоцерківському замку й надумав зробити місто своєю власністю. В Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя — тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру. За деякими джерелами у Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко. У 1706 році зведення великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині — у Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі так і залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.До 1774 року Біла Церква «варилася» у котлі смут і повстань, вінцем яких стала Коліївщина. За придушення Коліївщини польський коронний гетьман — граф Ксаверій Браницький в 1774 році отримав у подарунок одне з найбагатших у Польщі Білоцерківське староство, а у 1793 році місто остаточно приєднали до Росії. На довгі часи (до ХХ століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.„Біла Церква і «Олександрія» були дійсним феодальним герцогством з двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими конюшнями породистих коней, з полюваннями, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю“ — ось що писав про часи Браницьких у Білій Церкві Микола Бердяєв в своєму «Самопізнанні».Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву провінційним містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без «указки» Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло у особисту.
Сучасна Біла Церква.Довгий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант «Білоцерківшину». Саме тоді в місті почали рости промислові підприємства — воно перетворилося на значний індустріальний центр, один з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України. В 70-х роках бурхливо почало зростати населення міста — за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч. Після аварії на ЧАЕС місто прийняло понад 1700 переселенців з зони відчуження.

На сході міста розкинувся величезний промисловий вузол. Крім «Росави» тут розташовані заводи гумотехнічних та азбестотехнічних виробів, механічний, шинний № 2, Білоцерківська ТЕЦ та інші підприємства. Більша частина працездатного населення Білої Церкви працює саме тут.Центр міста сформувався давно. Тут розташовано найвизначніші пам'ятки: Преображенський собор, Микільську церкву, костел св. Іоана Хрестителя, торгові ряди, або БРУМ. Але центр життя Білої Церкви розміщується не в історичному центрі, а кілометрів на п'ять східніше нього. Це найбільший житловий масив міста, який населення називає масивом Леваневського, в честь однієї з перших його вулиць. За площею він займає близько восьмої частини міста, але тут проживає понад третина його населення. Неподалік від центру розмістився головний ринок міста. Він величезний, але працює лише у вихідні та четвер. Покупці — переважно жителі численних навколишніх сіл.

Місто засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим. На час заснування називалося Юр'їв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого — Юрій (Георгій).
Торгові ряди (БРУМ) — комплекс торгових рядів у місті Білій Церкві, побудований на початку XIX століття графом Ксаверієм Браницьким; історико-архітектурна пам'ятка міста. Прижилася назва «БрУМ», що розшифровується як «Браницьких Універсальний Магазин». Побудований у стилі раннього класицизму замкнутий Гостинний двір звернений на площу великими арками з парадними портиками по осі чотирьох фасадів. Портики відігравали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємно-перпендикулярних вулиць, спланованих по осях квадратної Торгової площі. Оригінально вирішене торговий комплекс площею близько 5 тис. кв. м був розрахований на 85 крамниць.Відкриття торговельних рядів значно стимулювало торгівлю в Білій Церкві і сприяло розширенню єврейської громади. Навпроти БРУМу стоїть готель «Київ» меморіальна дошка на якому сповіщає про те, що на Торгові ряди любив приїздити Іван Нечуй-Левицький для збирання перлин народної мови.
Костел святого Івана Хрестителя. Закладений 1796 року, закінчений будівництвом 1812 року. Стоїть на Замковій горі, пам'ятці археології. Будівля цегляна, хрестовидна в плані, з напівкруглою апсидою, однокупольна з двома башточками-дзвіницями, в одній з яких — західній — розміщений годинник-куранти. Свого часу був такий і в другій. Урочистий головний фасад, який замикає вулицю Ярослава Мудрого, акцентований портиком з чотирьох колон коринфського ордера. Підхід до нього — сходи з граніту, реставровані в 1980-х роках. Уміли будівничі минулого вибирати місце для культових споруд. Поставили костел на високій горі, органічно вписавши в мальовничий навколишній пейзаж. Вдалішого місця в Білій Церкві нема. Пізнішими забудовами з деяких точок види на костел закриті, що завдало шкоди цьому дивовижному пам'ятникові архітектури. А раніше своєю пишнотою костел домінував на місцевості. Велику цінність становлять інтер'єри споруди, представлені витонченими ліпними прикрасами.За деякими архівними джерелами будівництво костела на значний час переривалося, що пов'язують з політичними мотивами напередодні війни 1812 року.
Церква святої Марії Магдалини — одна з найвідоміших культових споруд Білої Церкви і околиць. Храм був зведений в 1843 році, кошти на будівництво святині виділив Владислав Браницький. Церква розташовується за межами історичного центру Білої Церкви. Після більшовицького перевороту доля храму була схожою з багатьма іншими православними церквами. У період з 1934 до 1942 року храм імені святої рівноапостольної Марії Магдалини був закритий. У 1942 році, коли Київська область була окупована німцями, церкву знову відкрили для вірян. Відтоді двері храму для прихожан вже не закривалися.Реставраційні роботи в будівлі церкви були проведені в 1988 році. Стіни храму наново розписали майстри з Почаєва. В цей же час поряд з культовою спорудою була побудована каплиця над колодязем. У 2001 році почалося зведення жіночого монастиря, який сьогодні є діючим. Дивно, але храм імені святої рівноапостольної Марії Магдалини не числиться в реєстрі пам'ятників архітектури і містобудування України.

Короткий опис маршруту
1. Торгові ряди БРУМ – відвідання одного з найстаріших архітектурних промислових місць
2. Костел святого Івана Хрестителя – ознайомлення зі старішими церквами
3. Церква святої Марії Магдалини – церковне життя
4. Перебування на схилах ріки Рось – милування краєвидом
Список використаних джерел:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Церква_святої_Марії_Магдалини_(Біла_Церква)
http://uk.wikipedia.org/wiki/Костел_святого_Івана_Хрестителя_(Біла_Церква)
http://uk.wikipedia.org/wiki/Преображенський_собор_(Біла_Церква)
http://uk.wikipedia.org/wiki/Преображенський_собор_(Біла_Церква)
http://ukraine.kingdom.kiev.ua/region/09/bilazerkva.php
http://tutbuv.com/?p=113