|
|
Соціальна відповідальність
Менеджмент політичних і ділових організацій несе перед суспільством і юридичну і соціальну відповідальність.
Юридична – це додержання законів і норм регулювання, які визначають, що дозволено, а що не дозволено робити організації.
Соціальна відповідальність – це певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми.
Прикладами такого реагування є вкладення 350 млн. дол. Ендрю Карнегі у соціальні програми і будівля 2000 публічних бібліотек.
А Джон Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. до свого фрнду з розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Але до 50-тих років ХХ ст. такі приклади були винятковими, красивими дивацтвами.
Але починаючи з 60-их років громадськість усіх країн почала активно домагатись у розв’язання чотирьох болючих і до сьогодні проблем:
1. захист навколишнього середовища;
2. національна оборона;
3. захист інтересів споживачів;
4. боротьба за громадянські права.
Ставлення організації до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого і передбачає такі ступені: протидія, оборона, пристосування та сприйняття її соціальної відповідальності як складової її менеджменту.
Ці зусилля привели до створення в 70-х роках концепції соціальної відповідальності ділових організацій, яку називають концепцією корпоративної соціальної відповідальності, і що вона охоплює п’ять ключових положень:
1. Органи державної влади мають створювати умови і показувати приклади турботи про соціальну відповідальність.
2. Бізнес має діяти як двосторонньо відкрита система: - з одного боку враховувати потреби суспільства, а з іншого – бути відкритим перед суспільством у своїй діяльності для громадськості.
3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з метою обгрунтування правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.
4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5. Ділові організації, як і населення, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами сфер їхньої діяльності. На цих результатах створився «Залізний закон відповідальності», за яким фірми, які його порушують, у довгостроковій перспективі чекає фіаско через втрату іміджу в районі своєї діяльності.
Отже, соціальна відповідальність вносить чимало змін у менеджмент організацій оскільки:
5. потребує змін у сферах діяльності: виробництві, маркетингу, комунікаціях, корпоративній філософії.
За цих умов і на їх вимогу у розвинутих країнах сформувалися три сучасні філософські концепції політичного й бізнесового менеджменту:
6. утилітаризм;
7. дотримання прав людини і справедливість;
8. нова модель бізнесу.
Утилітаризм – правильними є ті рішення, які приносять найбільшу користь більшості людей.
Концепція дотримання прав людини грунтується на зобов’язаннях менеджменту захищати права інших людей і уникати таких рішень, які ці права порушують (релігійні, конфесійні, партійні…). Сюди належить і захист рослин, тварин, землі вод, повітря.
Концепція справедливості зобов’язує менеджмент ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим тощо.
Ситуаційний підхід до управління, що випливає з такого мислення, нова управлінська парадигма, за якою вся внутріфірмова побудова системи управління є відповіддю на різні за своєю природою впливи з боку зовнішнього середовища та деяких інших її характеристик, зокрема технології виробництва та якості її людських ресурсів, що привело до життя концепцію підприємства як соціальної системи [5, с. 65].
Культура є своєрідним сприятливим мікрокліматом в організації, який дає змогу персоналу продуктивно розв’язувати завдання організації як соціальної системи.
Наприклад, відомий український академік В. І. Вернадський 2 листопада 1941 року у своєму щоденнику зробив останній запис: «Великі невдачі нашої влади – наслідок послаблення її культури». [9, с.333]
Головним фактором формування тієї чи іншої культури є ті цінності, які сповідує персонал і насамперед вищі керівники організації.
Основними складовими культури організації є наступні [5, с. 67]:
9. історія;
10. церемонії;
11. святкування;
12. ритуали;
13. злодії;
14. герої;
15. табу (заборони);
16. норми;
17. цінності.
Автор [12, с. 213] вважає, що культура управління складається з чотирьох, тісно пов’язаних і взаємозалежних елементів: культури працівників управління, культури процесу управління, культури умов праці та культури документації.
Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки у різних країнах, чи навіть організаціях набувають однакової оцінки. Одні організації, керівники вважають за прийнятне приховувати доходи від оподаткування, а інші – ні. Одні керуються принципом: «Закони порушувати можна, лише не попадатись», а інші – ні.
Наприклад, американське законодавство хабарі вважає злочином у себе у штатах, але допускає їх з боку своїх фірм за кордоном.
Оскільки в деяких країнах урядові чиновники привикли і очікують невеликих грошових подаянь для стимулювання їх діяльності, то як наслідок конгрес США вніс до закону поправку, за якою такі виплати вираховують із суми, що підлягають оподаткуванню. [6, c. 153] За даними американської статистики, щорічно суми таких виплат становлять 98,3 млрд. дол. Все це є питанням етики.
Етика – це система моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну поведінку від неправильної. Тобто розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців.
Доцільно розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин з оточенням організації, визнання чи не дотримання етичних норм, прийнятих у всьому світі, в своїй країні.[7, с. 106-108].
В серцевині проблеми соціальної відповідальності знаходяться особисті цінності, якими є загальні переконання щодо добра і зла. [6, с. 149].
Етичні нормативи описують систему загальних цінностей і правила етики, яких, на думку організації, повинні б притримуватися її працівники.
До варіантів поведінки, зазвичай заперечуваними етичними нормативами, відносять хабарі, здирництво, дарунки, виплату спільнику частини незаконно отриманих грошей, конфлікт на ниві зіткнення інтересів, порушення законів в цілому, шахрайство, розкриття секретів компанії, протиправні вчинки задля інтересів фірми. Зазвичай організації доводять етичні нормативи до своїх працівників у вигляді друкованих матеріалів, хоча деякі створюють робочі групи з етичних нормативів. [6, с.153]
І відповідно до цього сучасного мислення і ефективність управління слід оцінювати не стільки за економічними критеріями прибутковості, рентабельності чи собівартості виробництва, скільки й за ступенем досягнення організацією її стратегічних цілей, виконання перспективних задач.
Отже, ефективним треба вважати такий менеджмент організації, який забезпечив їй досягнення її стратегічних цілей, виконання перспективних задач.
Тобто в цілому ефективність управління оцінюється ефективним функціонуванням всієї системи за показниками результативності системи, які є багатоцільовими, багатокритеріальними системами вимірювання.
1. Дієвість це ступінь досягнення системою поставлених перед нею цілей, ступінь завершення «потрібної» роботи за показниками: якість, кількість, своєчасність.
2. Економічність (Е) – це ступінь використання системою необхідних ресурсів.
Е=ресурси ( за нормою переробки)
ресурси (фактично витрачені) (5.1)
Чисельник – за кошторисом, нормативом, прогнозом, експертною оцінкою, припущенням, інтуіцією тощо.
Знаменник – дані бухгалтерського обліку, звітності, оцінок тощо.
Краще коли Е>1.
Отже, економічність – це вимірювач, який характеризує результативність виробничої системи стосовно ресурсниз затрат.
3. Якість продукції (робіт, послуг) – вимірюється наступними показниками:
18. чи буде товар чи послуга виконувати своє призначення;
19. чи виготовлено і доставлено продукт так, як цього вимагалось ?
20. чи задоволений купець своїм придбаним товаром ( послугою)?
4. Прибутковість (Пр) – це співвідношення між валовими доходами і сукупними витратами:
Пр=валові доходи
сукупні витрати (5.2)
5. Продуктивність (П) – це співвідношення кількості виготовленої продукції (Q1) до кількості витрачених ресурсів (Qi)
П=___ Q1__
Qi (5.3)
6. Якість трудового життя – це те, як особи, причетні до системи реагують на соціально-технічні аспекти даної системи, це фактор, який безпосередньо впливає на ефективність її функціонування і який належить ще всебічно вивчити.
7. Впровадження нововведень – це кількість (обсяг) нових нововведених товарів, технологій в загальному обсязі. Для оцінки ефективності управління належить використовуватим всі сім показників і вимірювати їх у відносних одиницях.
Найбільш поширеним показником визначення ефективності управління є відношення загального або кінцевого результату виробництва до сукупних затрат на управління:
Еу= Рк_____ ; (5.4)
Зу
де Еу – ефективність управління (коеф);
Рк – кінцевий результат, отриманий організацією (грн);
Зу – затрати на управління (грн).
Другим поширеним показником ефективності кправління є відношення загального результату виробництва до чисельності працівників апарату управління
Z=Рк __
Ку (5.5)
де кч – чисельність кадрів управління.
Запитання та завдання до теми 5.
1. Чому менеджмент політичних і ділових організацій несе перед суспільством крім юридичної ще й соціальну відповідальність ?
2. Поясніть причини виникнення та ключові положення концепції корпоративної соціальної відповідальності.
3. Що стало причиною формування сучасних філософських концепцій менеджменту? У чому їх значення?
4. Що і чому є основними факторами формування та основними складовими культури організації ?
5. Поясніть різницю між етикою всередині організації та етику взаємовідносин із оточенням організації.
6. Яким чином можна оцінити ефективність управління?
Література
5.Кредісов А. І., Панченко Є. Г., Кредісов В. А. Менеджмент для керівників.-К.: Т-во „Знання”, 1999.-556с.
7.Плоткін Я. Д., Пащенко І. Н. Виробничий менеджмент: навч. Посібник: збірник вправ.-Львів: Держ. Університет „Львівська політехніка”, 1999.-258с.
12.Хміль Ф. І. Менеджмент: підручник.-К.: Вища шк.., 1995.-351с.
13.Шегда А. В. Основи менеджменту: навч. Посіб.-К.: т-во „Знання”, 1998.-512 с.
|
| Категория: Статьи и работы студентов | Добавил: (25.04.2012)
| Автор: Костіна Анна
|
| Просмотров: 676
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
|
