!-- Put this script tag to the
of your page -->
міжнародні правові договори,що регламентують відносини у сфері морських перевезень - Работы студентов - Круизный туризм - Рубрикатор - forstudents
міжнародні правові договори,що регламентують відносини у сфері морських перевезень
Міжнародні договори. Перші спроби уніфікувати правила морських перевезень були зроблені у середині XIX століття. На початку XX століття приймаються багатосторонні міжна-родні договори. До них належать декілька так званих Брюс-сельських конвенцій з морського права, що були прийняті з 1910 по 1968 pp. Вони готувалися міжнародною неурядовою орга-нізацією, створеною у 1897 р., за назвою Міжнародний мор-ський комітет (далі - ММК). Для своєї діяльності він об'єд-нав національні асоціації морського права. Однією з найважливіших є Міжнародна конвенція про уні-фікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 p. Вона грунтується на засадах Гаазьких правил про морське перевезення вантажів, прийнятих у 1924 р. на неурядовому рів-ні. До сьогодні ця Конвенція, як і Протокол про зміну Міжна-родної конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент 1968 p., використовується багатьма державами і має найбіль-ший уніфікаційний ефект. Україна de-facro дотримується норм зазначеної Конвенції. Вона регламентує морське переве-зення вантажів без надання морським перевізникам усього судна або його частини. За цих умов відносини між учасника-ми перевезення оформляються коносаментом. Практично умови морських перевезень вантажів визнача-ються у договорах фрахтування (чартеру), які укладають з морським перевізником при наданні для перевезення усього судна, чи коносаменту на перевезення окремих партій ванта-жів, на звороті якого є відомості про умови перевезень. Кон-венція 1924 р. не передбачає регулювання відносин за догово-ром фрахтування (чартеру). Тому цей договір регулюється диспозитивними нормами національного законодавства. У випадку незбереження вантажу морський перевізник від-повідає за вину. Для пред'явлення до нього вимог діє річний строк давності. При перевезенні вантажів з використанням коносаменту необхідно оголошувати його вартість. Перевізник не відповідає за навігаційну помилку (помилку капітана, мат-роса, лоцмана у судноволодінні чи управлінні судном). До Брюссельських конвенцій належить також Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про обмеження від-повідальності власників морських суден, підписана 25 серпня 1924 p. З метою зміни цієї Конвенції у 1957 p. було укладено Міжнародну конвенцію про обмеження відповідальності влас-ників морських суден. Іншою Брюссельською конвенцією є Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про ци-вільну юрисдикцію по справах про зіткнення суден від 10 трав-ня 1952 p. Це й Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються перевезення пасажирів морем 1961 p. Цю Конвенцію доповнила Міжнародна конвенція про уніфіка-цію деяких перевезень морем багажу пасажирів 1967 р. У 1962 p. прийнято Міжнародну конвенцію про відповідальність операторів атомних суден. Деякі міжнародні договори, укладені в Брюсселі, регулю-ють питання морського права. Це, зокрема, Конвенція про уні-фікацію деяких правил про морські привілеї та іпотеки 1926 p. У 1967 р. на зміну їй було прийнято нову однойменну Конвен-цію. Серед міжнародних договорів, які регулюють найбільш важливі для міжнародних морських перевезень майнові відно-сини, найновішою є Міжнародна конвенція про морські заста-ви та іпотеки від 6 травня 1993 p. (Женева). Конвенція визначає поняття іпотеки та обмежень, встановлює черговість задоволення вимог з іпотек та обмежень, момент переходу права власності чи зміни реєстрації майна, яке занесене до реєстру договірної держави, регулює питання морської заста-ви та черговість задоволення вимог з морської застави, а також питання примусового продажу судна. Норми Конвенції засто-совуються до усіх морських суден, що зареєстровані у договір-ній державі або у іншій, якщо на судно цієї іншої держави поширюється юрисдикція держави-учасниці Конвенції. Важливою є й Конвенція про реєстрацію прав на судна, що будуються, 1967 p. Наступним етапом розвитку міжнародних договірних норм з питань морського перевезення вантажів стала Міжнародна конвенція ООН про морське перевезення вантажів, укладена 31 березня 1978 р. у Гамбурзі. Одночасно з прийняттям цієї міжнародної угоди було визнано за доцільне називати її норми Гамбурзькими правилами. Вона замінила Міжнародну конвен-цію про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серп-ня 1924 p. Оскільки нова Конвенція стала чинною з недавньо-го часу, ще не склалася практика її застосування. Норми Гам-бурзьких правил застосовують до договорів морських переве-зень між двома державами, якщо: 1) порт завантаження, передбачений договором морського перевезення, знаходиться у одній з договірних держав, або 2) порт розвантаження, передбачений договором морського перевезення, є у одній з договірних держав, або 3) один з опційних портів розвантаження, передбачений договором морського перевезення, є фактичним портом роз-вантаження й такий порт знаходиться у одній з договірних держав, або 4) коносамент чи інший документ, який підтверджує дого-вір морського перевезення, виданий у одній з договірних дер-жав, або 5) коносамент чи інший документ, який підтверджує дого-вір морського перевезення, передбачає, що цей договір пови-нен бути врегульований нормами зазначених Правил або за-конодавством будь-якої держави, що вводить їх у дію. Конвен-ція застосовується незалежно від національної належності судна, перевізника, фактичного перевізника, вантажовідправ-ника, вантажоодержувача чи іншої зацікавленої особи. Норми Конвенції не застосовують до чартеру (ст. 2). Гамбурзькі пра-вила мають широку сферу дії у порівнянні з Конвенцією 1924 року. їх норми поширюються на перевезення тварин та палубних вантажів (ст. 1, 9). Значна частина правил аналізо-ваної Міжнародної конвенції регулює відповідальність переповної давності, винайденого Мин-ається у межах строку, передбаче-ного законом держави, у якій порушено розгляд. Водночас строк не повинен бути меншим, ніж 90 днів, починаючи з дня, коли особа, яка заявляє позов про відшкодування, сплатила вимогу чи отримала повістку про порушення процесу проти неї (ст. 20). У Конвенції встановлено правила визначення юрисдикції суду (ст. 21). Визнано, що однією з найбільш прогресивних форм достав-ки вантажів морем є регулярні, або лінійні, перевезення. Зви-чайно вони здійснюються на підставі угод про організацію постійних морських ліній. Такі угоди укладають переважно зацікавлені судновласники і рідше держави. У цих угодах вре-гульовано умови експлуатації відповідних ліній. Умови мор-ських лінійних перевезень визначаються у лінійних коноса-ментах, правилах і тарифах судновласників. Умови лінійних перевезень мають деякі особливості. Проте специфічні колі-зійні питання у цій сфері, як правило, не виникають. Значна частина морських ліній експлуатується на умовах угод, укладених судновласниками, які утворюють групи пере-візників, що отримали назву лінійних конференцій. Великий вплив на здійснення морських перевезень мають компанії дер-жав з високим рівнем економічного розвитку. Вони встанов-люють високі фрахтові ставки та пільгові умови перевезень. З метою уникнення дискримінації у діяльності лінійних конфе-ренцій 1 липня 1974 р. в рамках ООН за ініціативою держав, що розвиваються, укладено Конвенцію про Кодекс поведінки лінійних конференцій. Цей документ повинен сприяти розши-ренню світової морської торгівлі, розвитку регулярних і ефек-тивних лінійних послуг. Пасажирські перевезення морем регулює, зокрема, Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу від 13 грудня 1974 p. та Протокол 1976 р. до неї. Україна приєдналася до вказаних актів 1994 p.* Конвенція сприйняла більшість правил, діючих до її прийняття: принцип відповідальності за вину, максимальний розмір відповідальності пе-ревізника, наприклад, за шкоду, заподіяну здоров'ю пасажирів - 700 тис. франків, дворічний строк позовної давності та ін. Морські перевезення можуть здійснюватися по чартеру. При чартері для перевезення вантажу надається усе судно, його частини чи окремі приміщення. Звичайно, на практиці застосовують проформи чартерів, розроблені міжнародними морськими організаціями чи національними об'єднаннями судноволодільців. Розрізняють, зокрема, такі види чартеру: ву-гільний, лісовий, нафтовий. Це дає змогу враховувати специ-фіку перевезення окремих вантажів. За своїм змістом мор-ський чартер є складним договором, який охоплює до шести десятків різних умов (порядок надання вантажу, розрахунки за фрахт та ін.). Умови проформ чартеру можуть змінюватися та доповнюватися сторонами, які, зокрема, використовують застереження. Питання відповідальності вирішують, звертаю-чись до норм Конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент. Здійснення морських перевезень іноді ускладнюється мор-ським буксируванням. Оскільки це відносно новий вид транс-портної діяльності на морі, він ще не розглянутий достатньо у юридичній літературі України. Існують такі види морського буксирування. По-перше, портове буксирування - це букси-рування суден або інших плаваючих об'єктів для введення об'єкта в порт або виведення його з порту, виконання маневрів у порту й на підходах до нього і т. і. Таку діяльність провадять, як правило, національні організації та особи прибережної дер-жави. По-друге, міжпортове буксирування - це буксирування суден чи інших плаваючих об'єктів з одного порту в інший. У деяких правових системах, зокрема Франції, для позначення такого буксирування використовують термін "буксирування у відкритому морі". Ця операція відбувається у відкритих водах, територіальному морі, відкритому морі й інших морських просторах зі спеціальним режимом. Тобто зазначений вид бук-сирування частіше має міжнародний характер і зачіпає інте-реси різних держав і різнонаціональних суб'єктів морегосподарської діяльності. По-третє, буксирування для виконання спеціальних морських операцій - це спосіб рятування суден, технологічний елемент суднопідйомної операції, технологіч-ний етап будівництва різних споруд у прибережних зонах і в морі. Перші два види буксирування регулюють норми законо-давства про буксирування, а третій - норми, призначені для регулювання спеціальної морської операції, частиною котрої є буксирування (про рятування, судно підйом тощо). За юридичною природою договір морського буксирування не має нічого спільного з морським перевезенням вантажів. Правовідносини з морського буксирування можуть виникати з договору чи адміністративного акту. Більшість питань пра-вового регулювання буксирування вирішується головним чи-ном на підставі угоди сторін, а також морських звичаїв та практики. Правові умови буксирування, зокрема, керування нею, питання відповідальності потребують вирішення у межах міжнародного приватного права. Така необхідність диктується ще й тому, що національне законодавство різних морських держав відносно буксирування мало розвинине. Міжнародно-правове співробітництво стосовно вказаних питань майже не відбувається. До буксирування можуть застосовуватися норми окремих міжнародних договорів. Наприклад, згідно з поло-женнями Конвенції про об'єднання деяких правил відносно на-дання допомоги і рятування на морі від 23 вересня 1910 р., в залежності від того, чи будуть визнані дії буксирного судна "діями по рятуванню", або виконанням договору буксируван-ня, розмір винагороди за виконану роботу може бути визна-чений згідно зі ст. 8 цієї Конвенції або у відповідності з існую-чими тарифами і ставками, які складаються на ринку фрахто-вих послуг, а коло осіб, які мають право на винагороду, може бути різним: при рятуванні - це судновласник, капітан, екіпаж та інші особи, які своїми діями сприяли досягненню корисного результату, а при буксируванні - тільки судно» власник. Для багатьох держав важливе значення мають норми Кон-венції про міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 р. та Міжнародної конвенції по пошуку і рятуванню на морі 1979 p., учасницею яких Україна стала у 1992 p. Це також Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямо-ваними проти безпеки морського судноплавства та Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти без-пеки стаціонарних платформ, розташованих на континен-тальному шельфі, які Україна ратифікувала у 1993 p. Серед міжнародних договорів є такі, що дотичні до міжна-родних перевезень. Мова йде, зокрема, про Міжнародну кон-венцію про підготовку і дипломування моряків та несення вах-ти 1978 р. до якої Україна приєдналася у 1996 p., Кодекс стандартів підготовки, дипломування моряків і несення вахти 1995 p., норм яких дотримується Україна. З метою сприяння розвитку комерційних та економічних відносин між державами, а також співробітництва в галузі морських перевезень Україна укладає двосторонні міжнародні договори. Такими є, наприклад, Угода між Урядом України і Урядом Республіки Грузія про торгове судноплавство від 13 квітня 1993 p.; Угода між Урядом України і Урядом Ли-товської Республіки про морське торговельне судноплавство від 4 квітня 1996 p.; Угода між Урядом Китайської Народної Республіки і Урядом України про морський транспорт, рати-фікована 22 лютого 1996 p. У жовтні 1998 p. підписано між-урядову українсько-болгарську Угоду про морське торговель-не мореплавство. Тексти міжнародних угод визначають поняття "судно". Це, як правило, будь-яке судно, зареєстроване на території дого-вірної держави і плаваюче під її прапором. Таким чином воно підпорядковується законодавству держави прапора. Зазначені угоди поширюють свою дію на судна комерційного судно-плавства або використовуваних для національних цілей тор-гового судноплавства. Переважно поняття "судно" не охоплює військові кораблі, як вони визначені у Конвенції ООН з мор-ського права 1982р.; інші державні судна, які використовують-ся з некомерційною метою (проводять гідрографічні, океано-графічні, метеорологічні дослідження або дослідження магніт-ного поля Землі у цивільних цілях; суто рибальські та рибаль-ські науково-дослідні судна або допоміжні рибальські судна). Визначено також поняття "порт договірної держави". Іноді передбачається перелік таких портів. Регламентується поря-док заходу суден до них. Допускається застосування принци-пу національного режиму або режиму найбільшого сприяння стосовно доступу суден у порт договірної держави, надання місць на пристані, використання портів для навантаження вантажів, посадки й висадки пасажирів, виконання послуг для здійснення морського судноплавства. У міжнародних договорах визначається поняття "член екі-пажу", що іноді робиться з посиланням на норми Конвенції по полегшенню міжнародного морського судноплавства 1965 р. та KoweHvjd МОП № 108 про національні посвідчення особи моря-ків 1958 p. Регламентується їх правовий статус під час пере-бування у внутрішніх водах, територіальному морі та портах договірної держави. У договорах може вказуватися, що на чле-нів екіпажу, пасажирів судна чи вантажу, які знаходяться у договірній державі, поширюються заяви та правила цієї дого-вірної держави. У договорах передбачається правовий статус судна, екіпажу, пасажирів, вантажу договірної держави, що потерпіли аварію біля берегів іншої договірної держави. Як правило, у договорах проголошується принцип сприян-ня свободі торгового мореплавства та утримання від будь-яких дій, якими може бути завдана шкода нормальному роз-виткові міжнародного судноплавства. Регламентується ви-знання документів, що є на судні. Мова йде, зокрема, про ті, що видані іншою договірною державою для підтвердження належності судна до певної держави. Норми договорів, а також додатків до них регулюють пи-тання, пов'язані з вантажем. Зокрема, вказують, що транспор-тування вантажу або перевезення пасажирів судном однієї держави може здійснюватися повністю чи частково морем між територією іншої договірної держави та територією третьої ("крос-трейд"). Можливим є нормативне забезпечення про-гнозування та огляду лінійних перевезень вантажу. Тобто сто-рони домовляються про зустріч представників для здійснення прогнозування на емпіричних засадах щодо діяльності пере-візників, враховуючи конкурентноспроможні ціни, строки й умови, а також очікувану корисну дію перевізників договірних держав. У міжнародних договорах може регламентуватися питання комерційних угод. Такі угоди, укладені між перевізниками до-говірних держав щодо надання транспортних послуг і стабілі-зації перевезень, не повинні заподіювати надмірної шкоди правам перевізників, що слідують під прапорами третіх дер-жав. Вони повинні забезпечувати себе на конкурентній основі договорами про перевезення вантажу між територіями обох сторін. Доцільним є укладання перевізниками робочих угод про кооперацію у відповідності з законами й правилами кож-ної договірної держави. У міжнародних договорах обумовлюються питання вико-нання адміністративних, митних, санітарних, карантинних та інших формальностей, що діють у іноземних портах. Як пра-вило, врегульовано питання звільнення від податків на доходи та прибуток, що отримуються за морське перевезення судном однієї договірної держави, у іншій державі. Іноді в міжнародних договорах зазначають про неможли-вість судів приймати до розгляду позови, що випливають з договору найму на роботу як члена екіпажу судна особи з іншої договірної держави. Нещодавно в Україні розпочато сертифікацію судноплав-них компаній і суден згідно з міжнародними нормами. Це, насамперед, стосується компаній, які управляють нафтовими танкерами, хімовозами, газовозами, банкерами, пасажирськи-ми і високошвидкісними суднами. Для здійснення сертифіка-ції суден і компаній підписано угоди з провідними класифікаційними товариствами світу. Розроблені та введені в дію від-повідні нормативні документи. До багатьох міжнародних угод, норми яких пов'язані з мор-ськими перевезеннями, Україна не приєдналася. Це породжує чимало проблем, які могли б бути вирішені у разі ратифікації міжнародних договорів. Свідченням необхідності приєднання до багатьох міжнародних договорів є неможливість за діяння усіх правових механізмів до вирішення справ про арешт укра-їнських суден, яких тільки у 1998 p. виявилося 130. їх найма-ли для перевезення вантажів, вони плавали під прапорами інших держав, були власністю спільних підприємств тощо. Наприклад, через неможливість застосування усіх правових ме-ханізмів залишається невирішеною справа про арешт судна "Дубай Веллор", порушена у 1997 p. Теплохід, який належав спільній українсько-саудовській компанії "Гаско", прямуючи під мальтій-ським прапором з вантажем рису й бурового обладнання до Ніге-рії, потрапив у шторм. Декілька ящиків з обладнанням змило за борт. Власник вантажу, директор компанії "Лоунстар", підданий однієї з держав Африки, звинуватив моряків у продажу вантажу та заарештував судно. Він зажадав сплатити 15-18 млн. доларів США, тоді як англійська страхова компанія оцінила загублений вантаж у 110 тис. доларів США. Незважаючи на те, що Вищий суд Нігерії прийняв рішення по цій справі, інтереси української сто-рони залишилися незахищеними.
