|
|
Видатний вчений-мандрівник Микола Маклухо-Маклай
Людина про долю якої, ще за життя ходили легенди. Кволий хлопець, який став одним з найславетніших мандрівників та вчених. Дослідник, що став «каарам-тамо» (людина з Місяця) для багатьох тубільців і науковий авторитет для освічених європейців. Справжній нащадок легендарного Тараса Бульби та палкий борець за права Людини будь-якого кольору шкіри. Національний герой Індонезії та російський дворянин, що був змушений потай втікати з Російської імперії. Все це випало на долю чоловікові, який прожив лише сорок два роки…
Для багатьох Миклухо-Маклай відомий здебільшого як відважний мандрівник, що подорожував в місцях, де ніколи раніше не ступала нога білої людини. Тим часом він не випадково в душі ображався, коли його ще за життя вперто називали мандрівником. Адже не в мандрах самих по собі була мета його подорожей – а наукові дослідження в польових умовах.
Головне, що Маклай зробив у своєму житті,— він строго науково довів однакову біологічну повноцінність людей усіх націй і рас. Втім, його заслуги перед наукою і людством надзвичайно різно¬манітні. Він був одним із зачинателів і творців морської біології та порівняльної анатомії, написав багато робіт із зоології, зоогеографії і фізичної географії, які й досі не втратили своєї цінності. Микола Миклухо-Маклай був тим, кого по-справжньому можна назвати носієм гуманізму. Ще в кінці ХІХ століття він складає «Основний кодекс прав людини» і Статут Міжнародної асоціації, яка ці права охороняла б, тобто у нього вперше народжується думка про нинішню організацію Об'єдна¬них Націй і Загальну декларацію прав людини.
Українські корені
В більшості біографічних статей про Миклухо-Маклая, визначають як великого російського вченого, але рідко коли пишуть звідки взялося таке дивне поєднання двох прізвищ, а про його походження складалося чимало вигадок. Батько Миклухо-Маклая, Микола Ілліч — українець, дворянин Стародубського повіту Чернігівської губернії, його пращури — славнозвісні запорозькі козаки. Степан Макуха (прапрадід Миклухо-Маклая, на прізвисько Махлай, що означало «клаповухий») став хорунжим Війська Запорізького й царською милістю – власноруч від Катерини ІІ - отримав дворянство за сміливість та героїзм при штурмі Очакова. Вже пізніше, він переробив надто плебейське «Макуха» на «Миклуху», а «Махлая» на незрозумілого «Маклая».
Пошуки свого наукового шляху.
Дитинство Миколи Маклая було складним. Здавалося, не було такої дитячої хвороби, яка обминула б його стороною. Микола навчився читати в чотири роки і до семи років встиг прочитати багато книжок, непогано знав латинь, французьку та німецьку мови, а також чудово малював і грав на фортепіано. Але його не прийняли навіть до першого класу початкової школи через загальну слабість і сильний дефект мови.
Батьки змушені були самі вчити сина, тому що навіть домашні вчителі не мали терпіння слухати його заїкуватість, і Миколі діставалося від них. Подальше життя Миколи Миколайовича – яскравий приклад того, як сила духу перемагає неміч тіла.
Пізніше він писав: «Людина, яка палко бажає досягти поставленої перед собою мети, більш надихається силою духу, ніж обтяжена слабістю плоті. Отже, неодмінно має бути мета, що збуджує силу духу. Точка ж зору оточуючих, хоча б й авторитетів, беззаперечним вироком бути не може…»
Із гімназії його було відраховано через те, що на уроках закону божого читав «Листи про вивчення природи» Олександра Герцена і якось приніс у клас «Сутність християнства» Фейєрбаха. Завдяки протекції Не зважаючи на це, в 1863 році він склав іспити та став вільним слухачем Петербурзького університету та Медико-хірургічної академії. Проте провчився Микола не довго - у 1864 році за участь у студентських заворушеннях був виключений без права вступу у вищі навчальні заклади Росії.
Оскільки стало відомо, що за ним стежить поліція, Микола Миклуха потай виїхав у Німеччину. Для цього йому довелося, за допомогою того ж О. К. Толстого, зробити новий паспорт, в якому він записався дідівським варіантом прізвища Миклухо-Маклай. Через побоювання арешту та фінансові негаразди, він не міг навіть приїздити на канікули додому. Тільки пізніше, здобувши деякого визнання та підтримку світових наукових світил, він офіційно «узаконив» подвійність свого прізвища, і всі Миклухи стали підписуватись так.
Два роки він слухав лекції на філософському факультеті Гейдельберзького університету, потім вивчав медицину, порівняльну анатомію та зоологію в Лейпцигу та Йєні. Його квартира в Лейпцигу була місцем постійних зібрань, спорів та вільнодумства російських, польських та інших емігрантів.
Його працездатність та цілеспрямованість надзвичайні. Опанувавши декілька університетських курсів, Маклай складає наукову програму своєї діяльності на багато років вперед. «Єдина ціль мого життя – користь та успіх науки і благо всього людства» - пише Миклухо-Маклай.
В Йєнському університеті Микола знайомиться з відомим зоологом Е. Геккелем, у якого вивчає порівняльну анатомію. В якості асистента Геккеля, він в дев`ятнадцять років, вирушає у наукову подорож на Канарські острови та в Марокко. Після закінчення університету в 1868 році, він здійснює самостійну подорож на узбережжя Червоного моря. Вивчаючи арабську мову й переодягнувшись у вбрання араба, що було дуже небезпечною затією на той час, Маклай вирушає до Аравії, до коралових рифів Червоного моря, де вивчає порівняльну анатомію риб. На матеріалах своїх спостережень він потім пише монографію «Матеріали з порівняльної неврології хребетних».
Омріяні мандри
Повернувшись в Росію, Маклай вже чітко знав напрямок своїх пошуків – Південні острови, які ще мало зачеплені цивілізацією і там можна вести справжні антропологічні та етнографічні дослідження. Молодому юнакові двадцяти трьох років, який тільки нещодавно закінчив освіту, вдається отримати схвалення своєї програми наукових подорожей по островах Тихого океану від Російського географічного товариства. Незважаючи на те, що до вивчення настільки далеких земель, увага майже не приділялась – Маклай отримує на дослідження 1500 карбованців та можливість дістатися до омріяних островів на корветі російського флоту «Витязь».
20 вересня 1871 року Миклуха-Маклай висадився на березі затоки Астролябія, біля селища Бонга, на північно-східному березі Нової Гвінеї. Племена і селища були тут роз'єднані і постійно ворогували одне з одним, тому кожен чужоземець вважався небажаним гостем. Європейці були впевнені, що там процвітав канібалізм, а достовірної інформації не було ніякої.
Місцеві жителі ніколи до цього не бачили білу людину. Коли Маклай вперше зайшов в папуаське селище, до нього поставилися недовірливо та агресивно. Відповідь Маклай була вражаюча - він зняв черевики та ліг спати посеред селища. Можна собі уявити, чого це йому коштувало, заснути не відаючи чи прокинешся живим! «Я швидко зрозумів, що моя повна безпорадність по відношенню до сотень, навіть тисяч озброєних людей була моїм головною зброєю» - писав він в своїх записках.
Фантазія первісних людей, які ще не зіткнулися з цивіліза¬цією білої людини, наділила його надприродною силою й визначила йому місце на землі як людини з Місяця. Побачивши одного разу як він підпалював на блюдці спирт, папуаси направили до нього делегацію з проханням не підпалювати море. І цей свій авторитет він досить вміло підтримував, нічого нав¬мисно не підтверджуючи, але нічого й не спростовуючи, бо це викликало до нього безмежну довіру, що, в свою чергу, сприяло його дослідженням. Звичайно, добитися такого успіху в «дикунів» було не¬легко. Спочатку це вимагало від Маклая надзвичайної мужності, твердості й сили духу, а потім великого терпіння, неймовірного такту й у кожному своєму вчинку бездо¬ганної чесності, яка ставала всякому очевидною.
Майже півтора року прожив він серед папуасів на березі океану. Тут він написав "Антропологічні нотатки про папуасів Берега Маклая у Новій Гвінеї". Наніс на карту архіпелаг Задоволених Людей і велику протоку, відкрив деякі нові вид рослин. Вів навчав тубільців вирощувати рис, а також гарбузи, ка¬вуни, кукурудзу і т.п. Завдяки йому, крім кіз, на острові з'яви¬лись і перші корови. А щодо курячих яєць і взагалі ку¬рей, то раніше папуаси їх таки не їли, хоча диких курей на Новій Гвінеї водилося багато.
Вирушивши в Нову Гвінею Маклай прагнув перевірити на об`єктивному матеріалі й довести або наукову слушність, або безпідставність полігенізму – течії, що доводила біологічну нерівноцінність рас, ставлячи білу расу як саму розвинену, в порівняні з іншими.
Антирасистські виступи російських і європейських гуманістів носили характер гуманістичної риторики, а полігенізм так чи інакше аргументувався високим авторитетом дарвінізму, що успішно використовувалось білими колонізаторами в цілях підкорення азійських народів. В результаті своїх антропологічних спостережень він науково довів повну неадекватність полігенізму! Особливої уваги заслуговували суспільні відносини папуасів. Вчений встановив, що серед них немає відносин влади, в звичному для нас розумінні, немає розподілу на класи, багатих та бідних і тільки розподіл за статтю та віком визначають специфіку відносин. При цьому суспільне життя тубільців, їх світосприйняття вирізнялися значною складністю та різноманіттям, що спростовувало уявлення про них як примітивних племен.
Численним лишався й табір полігеністів, які ненавиділи Маклая лютою ненавистю. Але й вони не могли не визнати доказовість його наукових аргументів. Найчесніший з них Томас Гекслі напише йому: «Ви один повстали проти цілого легіону полігеністів, і я, що свято вірив у полігенізм, визнаю себе переможеним, Ваші статті з антропології та етнографії папуасів зруйнували все, що я вважав незаперечним. Гірко визнавати себе обеззброєним, але хай живе істина!»
У грудні 1872 року в затоку Астролябія зайшов російський кліпер "Смарагд" забрати дослідника. Папуаси урочисто проводили барабанним боєм "Тамо-руса", що означало «російська людина». Скориставшись заходом корабля на Філіпіни, Миклуха-Маклай у Лімайських горах знаходить чорношкірих негритосів ("негритоси" іспанською мовою - "маленькі негри"), таємниця походження яких ще не була розгадана. Він доводить, що їхні звичаї, мова й інші ознаки безперечно вказували на спорідненість з папуасами. Також Миклуха-Маклай зробив здобутком науки місця проживання меланезійців Малакки (таємничі племена "оран-утан" - "люди лісу"), їхній вигляд, спосіб життя, вірування і мову.
За порівняно короткий час життя в Нідерландській Ост-Індії (три роки) Маклай стає відомою на весь світ люди¬ною, про нього пише вся світова преса. Коли він був іще на березі свого імені, хтось пустив чутку, начебто його з'їли папуаси. Це була сенсація, яку надрукувало багато газет Південно-Східної Азії, а потім і Європи. І ось тепер, коли він, як виявилося, був живий і цілісінький, йому не давали кроку ступити. Усі розпитували, чи справді його хотіли з'їсти, а коли так, то яким чином йому пощастило врятуватись. Пізніше він писав: «…всі намагаються знайомитися зі мною, що спричинює мені іноді значну нудьгу і багато знайомих, але також відкриває всі двері, а люб`язне хлібосольство всюди позбавляє від значних витрат».
В 1876 – 1877 роках вчений знову проводить декілька місяців на березі Маклай, спостерігаючи за життям тих же племен. На жаль стан здоров`я змусив його залишити острів й плити в Сінгапур. Залишившись без будь-яких коштів, хворий він закладає навіть свої колекції, зібрані з величезними труднощами. Врешті решт Маклай потрапляє в Австралію, де поселяється в російського консула. Потім, вражений особистістю видатного вченого, його підтримує Голова Ліннеєвського товариства У. Маклей. Останній допомагає Маклаю реалізувати ідею створення в Австралії Морської біологічної станції.
В 1884 році Маклай несподівано для всіх (можливо і для себе також) одружується з Маргаритою Робертсон – дочці відомого землевласника та політичного діяча Нового Південного Уельсу.
У 1882 році після дванадцяти років мандрівок Миклуха-Маклай повернувся в Петербург. Він став героєм дня. Газети і журнали писали про нього. Учені товариства Москви і Петербурга влаштовували засідання на його честь та обирало його своїм членом. Взагалі наукові та прогресивні кола Росії, слідкували за перипетіями подорожей Маклая. Коли стало відомо про його тяжке становище в Сінгапурі, багато людей відкликнулось на заклик газети «Голос» допомогти матеріально відважному досліднику.
«Ви перший безсумнівно досвідом довели, що людина всюди людина, тобто добра й відкрита істота, в спілкування з якою можна і потрібно входити тільки добром і істиною, а не гарматами і горілкою» - писав в листі Маклаю Л. М. Толстой. Маклай не дає собі довгого перепочинку. В 1879 – 1880 роках здійснює експедиції на острови Меланезії та в черговий раз дістається на південно-східний берег Нової Гвінеї.
Політичне становище в колоніальних землях було напружене, а становище тубільних народів жахливе. У 1884 році східну частину Нової Гвінеї розділили Німеччина й Англія. Миклуха-Маклай з Мельбурна відправив Бісмарку телеграму: "Тубільці Берега Маклая відкидають німецьку анексію". Того ж дня він послав телеграму Олександрові III, благаючи російського царя заступитися за папуасів.
У лютому 1886 року Миклуха-Маклай залишив Австралію і в квітні прибув у Росію, де домігся прийому в Олександра III. Він запропонував царю заснувати російське поселення на Березі Маклая, але його проект не знайшов підтримки.
Він перший і, на жаль останній з європейців, прийшов на острови без рушниці й корисних цілей, озброєний лише повагою та щирою зацікавленістю. Він писав: «Я знаходжусь в дану хвилину на шляху до берега Маклая, де думаю поселитися з метою, згідно моїй обіцянці, намагатися, чим і як зможу, бути корисним туземцям, тобто не допустити, наскільки це буде можливо, щоб зіткнення європейської колонізації з місцевим населенням мало б надто згубні наслідки для останніх…»
Кожна подорож й сторінка його творів оплачена тяжкою працею, жаром лихоманки та тропічними язвами, залежністю від кредиторів та утисками чиновників. Коли він повернувся з експедиції в джунглях Малакки – це був страшний скелет, дорослий чоловік який важив ледве сорок кілограмів…
Нестатки і тяжка хвороба підірвали здоров’я М.М.Миклухо-Маклая. Він помер у квітні 1888 року і похований в Петербурзі на знаменитих Літературних містках Волкового кладовища, поруч могили батька…
|
| Категория: работы студентов | Добавил: (06.09.2011)
| Автор: Рижевська Ліана група ОТО-22
|
| Просмотров: 3556 | Комментарии: 3
| Рейтинг: 5.0/2 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
|
