Державне регулювання цін Політика ціноутворення є частиною економічної і соціальної політики будь-якої держави. Органи державного управління будують свої стосунки з товаровиробниками, використовуючи наступні важелі: податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і податкових пільг, цін і правил ціноутворення, дотацій, економічних санкцій і ліцензій, соціальних і екологічних норм і нормативів; науково-технічні, економічні і соціальні державні і регіональні програми; державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт і послуг для державних потреб. Рівень і співвідношення цін на товари виробничого і невиробничого призначення зачіпають інтереси всіх суб'єктів виробничої діяльності, невиробничої сфери і населення. Основні принципи встановлення і вживання цін на товари і тарифів на послуги, а також організації контролю за їх дотриманням на території України визначаються Законом України "Про ціни і ціноутворення" і іншими законодавчими і нормативними документами [4; 6; 7]. Дія цього Закону поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності і підлеглості. Згідно цьому закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни і тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни. Дії держави в регулюванні цін можуть бути короткостроковими і довгостроковими. Державне регулювання у сфері ціноутворення і вживання цін здійснюється різними методами, серед яких можна виділити: визначення переліку продукції і послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольній продукції; встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торгівельних надбавок (знижок); нормування рентабельності; заморожування цін. В першу чергу державному регулюванню підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них відносяться тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги і квартирну плату, послуги зв'язку і ін. У кризисних ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (хліб і хлібобулочні вироби, молочну для масла продукцію, дитяче харчування і ін.). Світова практика має досить прикладів, коли рівень цін на певні товари недержавних підприємств затверджується вирішенням міждержавних органів (встановлення цін на вугілля і чорні метали Європейським об'єднанням вугілля і сталі, цін на нафту — країнами ОПЕК, закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію — країнами ЄС і ін.). До методів регулювання цін відноситься встановлення податку на додану вартість і розміру акцизного збору. Звільнення окремих товарів від ПДВ, а також зміна ставки цього податку на ті або інші товари дозволяють ефективно впливати на структурні зміни і розвиток виробництва в бажаних напрямах. У більшості країн встановлені перелік підакцизних товарів і розміри акцизного збору, які істотно впливають на ціни. Мета такого втручання держави в ціноутворення — регулювати вжиток товарів, захищати вітчизняних виробників, регулювати прибуток товаровиробників в разі великої різниці між цінами і собівартістю продукції, поповнювати бюджет держави. Деякі галузі промисловості вимагають постійної державної підтримки (наприклад, вугільна промисловість) у вигляді дотаційних доплат виробникам або споживачам. Велике значення має державне регулювання цін в зовнішній торгівлі. Підприємства — суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності — визначають конкретні ціни на договірних умовах з врахуванням попиту і пропозиції. В окремих випадках контрактні ціни повинні визначатися відповідно до індикативних цін (детальніше про це написано в подразд. 4.4), які встановлюються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків. У світовій практиці використовуються також інші методи державного впливу на ціни. Це досягається законами антимонопольного характеру, законами про нечесну торгівлю (зокрема, антидемпінговим законодавством), про цінову рекламу і ін. Державне регулювання цін може передбачати заходи законодавчого і судового характеру. У одному випадку ціноутворення в державі регламентується законами Верховної Ради, в іншому — розпорядженнями державних і місцевих органів влади, в третьому — ті або інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному) порядку. Слід зауважити, що у всіх випадках встановлюються певні обмеження, правила, нормативи, що є обов'язковими для учасників ринку. Державний контроль за цінами здійснюється у сфері дії державних фіксованих і регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюються правомірність їх вживання і дотримання вимог антимонопольного законодавства. Цей контроль здійснюється органами, на які ці функції покладені урядом. У Україні такими органами є Державна інспекція з контролю за цінами при Міністерстві економіки і Державний комітет України з питань захисту прав споживачів. Особи, винні в порушенні порядку встановлення і вживання цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності. Ціна — це грошове вираження вартості товару. У її основі лежить закон вартості, що діє в умовах товарного виробництва. Ціна повинна забезпечувати виробникові відшкодування витрат з певною прибутковістю, а споживачеві — економічну вигоду від користування даним товаром.
Ціна виконує такі функції: облікову, розподільну, стимулюючу і регулюючу. Облікова функція забезпечує еквівалентність обміну, розподільна — виражає напрями розподілу доходу на користь виготівника і споживача, стимулююча — зацікавлює товаровиробника у випуску прогресивних видів продукції, регулююча, — балансує попит і пропозиція. Ринковий механізм ціноутворення базується на співвідношенні попиту і пропозиції, що складаються на ринку. Дія ринкового механізму ціноутворення обумовлена рядом чинників, найважливішими з яких є кількість суб'єктів ринку і їх незалежність, міра індивідуалізації продукції (робіт, послуг), пропонованої ринку, зовнішні обмеження. Процес вироблення промислової стратегії в області ціноутворення складається з ряду послідовних етапів: встановлення цілей ціноутворення; оцінки попиту; вивчення цін на товари конкурентів; вибору методу ціноутворення; обліку чинників, що впливають на встановлення ціни; остаточного встановлення ціни. Держава будує свої стосунки з товаровиробниками за допомогою податкової і фінансово-кредитної системи, цін і правил ціноутворення, соціальних і екологічних норм і нормативів, різних державних і регіональних програм, держзамовлень для державних потреб і ін. Держава обмежує дії ринкового механізму ціноутворення з метою соціального захисту населення. Ціни регулюються прямими і непрямими методами. Пряме регулювання цін передбачає встановлення цін і тарифів на продукцію і послуги підприємств державної власності, а також ПДВ, розробку переліку акцизних товарів і встановлення розмірів акцизного збору, встановлення граничних цін і тарифів на певні товари, обмеження розмірів надбавок (націнок) в торгівельних організаціях, встановлення дотацій виробникам і споживачам і ін. До непрямого регулювання відносяться методи впливу на ціни через закони антимонопольного і антидемпінгового характеру і ін. Державний контроль за цінами покладається на органи, визначувані урядом. Ціни класифікуються по різних ознаках. Кожен вид ціни має певний склад елементів (складових ціни) і структуру (відношення окремих елементів до загального рівня ціни). На рівень ціни впливають різні чинники.
