|
|
Розвиток туризму України за часів Польщі
Українсько-польські відносини в посткомуністичний період характеризувалися різним ступенем активності. Так, на початковому етапі (1989 р. - середина 1992 р.) відносини між двома державами істотно активізувались. Першими кроками польських політиків у напрямі налагодження тісніших взаємин з українськими політичними колами стала участь групи їх парламентарів у роботі першого з'їзду НРУ восени 1989 p., де вони рішуче підтримали волелюбні прагнення націонал-демократичних сил України, та зустріч парламентарів обох країн у Яблоні під Варшавою. Це зближення було закріплено підписанням Декларації про засади та основні напрями розвитку українсько-польських відносин 13 жовтня 1990 р. Польща офіційно визнала незалежність України 2 грудня 1991 p., a 4 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини між двома державами.
Отже, Польща першою з країн визнала незалежність України, цим самим відмежувавши себе від Росії новоутвореною державою, що відразу викликало незадоволення Заходу. Варшава, потребуючи його підтримки в реалізації свого прагнення щодо вступу в НАТО й інтеграції до Європи, почала згортати роботу в налагодженні відносин з Києвом. Значною перепоною у розвитку українсько-польських відносин було незадоволення Москви, що, зважаючи на перебування російських військ на території Польщі, було вагомим аргументом.
З цих причин керівництво Республіки Польщі не дало згоди на допомогу Україні з входженням до Вишеградської групи та в реалізації проекту створення зони безпеки і стабілізації у Центра-льно-Східній Європі, пропаговане Президентом України Л. Кравчуком 1993 р. Водночас, реалізуючи свої зовнішньополітичні пріоритети, орієнтовані на розвиток відносин з Брюсселем, Польща приєдналась до позиції Заходу про ядерне роззброєння України. Все це і зумовило ту пасивність в українсько-польських відносинах, що спостерігалась до 1995 р.
Спільна заява США, Росії, України про ядерну зброю на території України була ухвалена в січні 1994 р. Візит Президента України Л. Кучми до Вашингтона, підписання Україною Договору з НАТО про співпрацю в межах програми "Партнерство заради миру" та низку дій української дипломатії, спрямованих на зближення з Європою, вивели державу зі стану міжнародної ізоляції та зовсім по-іншому розставили акценти стосовно неї Заходу. Зважаючи на ці кроки українського керівництва та на гарантії щодо своєї безпеки, які Польща отримала від західних держав, і вбачаючи загрозу власним національним інтересам у можливості українсько-російсько-білоруського зближення, Республіка Польща різко активізувала відносини з Україною, пропонуючи їй низку ініціатив.
Важливе значення для розвитку двосторонніх відносин мало підписання 25 червня 1996 р. Спільної Декларації Президента України і Президента Республіки Польща, де чітко сформульована ідея про стратегічне партнерство між Україною і Польщею. З цього моменту двосторонні відносини почали набувати динаміки.
Польща і за часів Л. Валенси, і за часів О. Квасьнєвського дуже багато зробила для просування України на Захід і активно підтримувала її наміри в напрямі інтеграції в Європу. Такий підхід Республіки Польщі до відносин з Україною був зумовлений, передусім, пересторогою Польщі до посилення впливу Росії на Україну та переорієнтацією останньої на північного сусіда, а відтак, після входження Республіки Польщі до НАТО і ЄС, перетворення польсько-українського кордону на нову лінію поділу між двома блоками, а це позбавило б Польщу великого ринку збуту, яким є для неї Україна. Підтримку української дипломатії Республікою Польщею можна ще пояснити особливістю її зовнішньої політики, де пріоритетне значення надається західному вектору. Його продовжує східний зовнішньополітичний напрям, що перебуває під значним впливом США, Німеччини, Франції, Англії, ЄС і НАТО. Польська східна політика складається зі системи зовнішньополітичних відносин зі країнами Східної та Центральної Європи, в яких вона, зважаючи на свій авторитет на шляху співпраці з ЄС, НАТО, "Веймарським трикутником" та іншими значними міжнародними організаціями, виступає як регіональний лідер та посередник між цими країнами із Заходом. Особливо це стало відчутно після надання альянсом стовідсоткової гарантії щодо її вступу.
Україна належить до тих держав регіону, з якими Республіка Польща активно розбудовує відносини, виступаючи в уже згадуваній ролі посередника. Після зміни статусу Білорусі її антиєвро-пейська політика та можливість виникнення білорусько-російсько-української військової вісі розглядалася Європою як стратегічна небезпека, адже Захід чудово усвідомлює ту вирішальну роль, яку може відіграти Україна у відновленні Російської імперії. Саме тому Європа, а насамперед ЄС, підтримувала Польщу в розвитку її зв'язків з Україною. Республіка Польща сама зацікавлена в статусі держави, що поширює західноєвропейську політику на пострадянські країни, оскільки саме цей статус надає вагомості її голосу на міжнародній арені.
Водночас українська дипломатія мала нагоду раціонально використати підтримку Польщі у втіленні своїх зовнішньополітичних орієнтирів, зокрема в реалізації співпраці в пропонованих Польщею "трикутниках" (Україна - Польща - США, Україна - Польща - Німеччина, Україна - Польща - Франція, Україна -Польща - Литва, Україна - Польща - Італія). Відчутною була допомога Польщі у входженні України до європейських організацій.
Російсько-американське зближення, допомога Російської Федерації США у проведенні антитерористичної кампанії, посилення відносин між Німеччиною та Росією, вивівши Російську Федерацію в коло активних геостратегічних гравців, значнотрансформували розстановку сил на міжнародній арені. Польща, скориставшись цим, стала посередником із Заходом. Така зміна польських зовнішньополітичних орієнтирів зумовлена прагненням Республіки Польщі залишитись геостратегічним гравцем, оскільки з вступом до НАТО Польща перестає відігравати вагому роль у регіоні і має лише один вибір - бути інтегрованою на Захід.
Активізація відносин між Польщею і Російською Федерацією автоматично ліквідує загрозу для польської національної безпеки з боку Росії. В цій ситуації українсько-російське зближення перестає мати небезпеку для Польщі. Водночас спроби України стати посередником між Росією і Заходом можуть внести певний елемент суперництва в її відносини з Польщею. Хоча недоліком упровадження системи посередництва може бути те, що Росія, зважаючи на свій престиж та вагомість у міжнародних відносинах, навряд чи погодиться на посередництво двох дещо менш авторитетних держав. Усі ці фактори загалом можуть негативно відобразитись на рівні українсько-польських відносин.
|
| Категория: Работы студентов | Добавил: (10.11.2011)
| Автор: Гищак Настя КТО-22
|
| Просмотров: 611 | Комментарии: 1
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
|
